Шалений день або одружіння Фіґаро — Вікіджерела

Шалений день або одружіння Фіґаро
Бомарше
під ред. В. Державина

пер.: Володимир Самійленко

Харків: Державне видавництво України, 1930
• Інші версії цієї роботи див. Божевільний день, або Одруження Фігаро
Обкладинка
Обкладинка

БОМАРШЕ

 

ШАЛЕНИЙ ДЕНЬ
АБО
ОДРУЖІННЯ ФІҐАРО

КОМЕДІЯ

 

ПЕРЕКЛАД
ВОЛОДИМИРА САМІЙЛЕНКА

 

РЕДАКЦІЯ, СТАТТЯ Й ПРИМІТКИ
В. ДЕРЖАВИНА

 
ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ

ХАРКІВ

1930

Державне видавництво УСРР лого (1928).jpg

BEAUMARCHAIS
 
LA FOLLE JOURNÈE OU
LE MARIAGE DE FIGARO

Бібліографічний опис цього видання вміщено в „Літописі Укр. Друку“, „Картковому репертуарі“ та інших покажчиках Української Книжкової Палати.

 
Перша друкарня ДВУ ім. Петровського (Харків, Україна) - логотип.jpg

Укрголовліт № 3387. 20/VIII 1929.
Зам. № 1120. Тираж. 3.000
Б6 – 5¾ арк.

 
ОДРУЖІННЯ ФІҐАРО
 
 
ОСОБИ

Граф Альмавіва, великий корехідор Андалюзії.
Графиня, його дружина.
Фіґаро, слуга при покоях графа і консьєрж замку.
Сюзана, перша камеристка графині і наречена Фіґаро.
Марселіна, економка.
Антоніо, садівник замку, дядько Сюзани, батько Фаншети.
Фаншета, дочка Антоніо.
Керюбен[1], перший паж графа.
Бартольо, севільський лікар.
Базіль, учитель клявесину графині.
Дон Ґюсман Брідуазон[2], заступник судді[3].
Дубль-Мен, писар, секретар дона Ґюсмана.
Судовий пристав при засіданні.
Ґріп-Солей, молодий пастух.
Молода пастушка.
Педріль, доїжджачий графа.

Гурт слуг особи без мови.
Гурт селянок
Гурт селян

 Сцена в замку Аґвас-Фрескас, три милі від Севільї.

 
ХАРАКТЕРИ І УБРАННЯ П'ЄСИ
 

Граф Альмавіва мав бути відіграний дуже шляхетно, але з ґрацією й легкістю. Зіпсуття серця не повинно нічого відбирати від доброго тону його манер. У звичаях того часу значні особи трактували у жарт усякий крок щодо жінок. Цю ролю тим тяжче добре віддати, що персонаж завсіди є жертвою; але відіграний у виконанні чудового актора (пана Моле), він висунув наперед усі інші ролі і забезпечив успіх п'єси.

Убрання його в першому й другому акті — мисливський костюм з ботиками до половини литки (старий еспанський костюм). З третього акту до кінця — пишний еспанський костюм.

Графиня, порушувана двома протилежними почуваннями, повинна показувати тільки приглушену чутливість, або гнів дуже уміркований, особливо нічого такого, що понижує в очах глядача її милу й доброчесну владу. Ця роля, одна з найтрудніших у п'єсі, зробила безмірну честь великому талантові панни Сен-Валь молодшої.

Убрання її в 1, 2 і 4 актах вигідна левітка[4] і ніяких прикрас на голові: вона у себе вдома і вважається недужою. В п'ятім акті вона має убрання і високу засічку Сюзани.

Фіґаро. Особливо треба порадити акторові, що гратиме цю ролю, добре пройнятися її духом, як те зробив пан Дазенкур. Якби він добачив у ній що інше, ніж розум, заправлений веселістю і дотепом, особливо якби він додав найменшого шаржу, він би принизив ролю, котру перший комік театру пан Превіль має за таку, що надасть чести талантові кожного актора, що зумів би вхопити її численні відтінки і зміг би піднестись до повного зрозуміння її.

Його убрання — як у „Севільському голяреві“[5].

Сюзана. Молода метка особа, спритна й весела, але не тією майже безсоромною веселістю наших спокусниць-субреток. Її гарненький характер змальовано в передмові[6], і саме за цією передмовою акторка, що не бачила панну Конта, повинна його студіювати, щоб добре віддати.

Її убрання перших чотирьох актів білий корсаж з торочками дуже елеґантний, така сама спідниця і ток, що його наші крамарки назвали відтоді „а-ля-Сюзан“. У святкуванні в 4 акті граф покладає їй на голову ток із довгим серпанком, з високими перами й білими стяжками. Вона має в п'ятому акті левітку своєї пані і ніяких прикрас на голові.

Марселіна — жінка розумна, з роду трохи жвава, але котрій помилки й досвід справили вдачу. Якщо акторка, що її грає, підійметься з слушними гордощами на високість дуже моральну, що йде за признанням у третьому акті, вона додасть багато до інтересу твору.

Її убрання — одяг еспанських дуень скромного кольору, чорний чепець на голові.

Антоніо має показуватись не п'яний, а тільки „на підпитку“; він помалу протверезиться, так що в п'ятому акті цього майже вже не помітно.

Убрання його — еспанський селянський костюм, з відкиненими назад рукавами, шапка і білі черевики.

Фаншета — дівча дванадцятьох років, дуже наївне. Її маленька сукня — рудуватий корсаж з петлицями й срібними ґудзиками, спідниця гострого кольору і чорний ток з пір'ями на голові. Її костюм той самий, що в інших селянок на весіллі.

Керюбен. Цю ролю тільки й може зіграти, як уже й було, молода й дуже гарна жінка; ми не маємо на наших театрах дуже молодих хлопців досить уформованих, щоб добре відчути тонкощі цієї ролі. Боязкий занадто перед графинею, деінде премилий пустун; тривожне й неокреслене бажання є ґрунт його вдачі. Він кидається до парубкування, але без намірів, без свідомости, і ввесь цілий у кожній пригоді. Нарешті він те, чим, мабуть, кожна мати хотіла б у глибині серця, щоб був її син, хоч вона б і мусіла від того дуже терпіти.

Його багате убрання в першому і другому актах є костюм двірського еспанського пажа — білий і гаптований сріблом; легкий плащ блакитний на плечах і шапочка з пір'ям. У четвертому акті він має корсаж, спідницю і ток молодих селянок, що його приводять; у п'ятому акті — уніформу офіцерську, кокарду й шпаду.

Бартольо. Характер і костюм, як у „Севільському голяреві“[7], він тут має другорядну ролю.

Базіль. Характер і убрання як у „Севільському голяреві“[8]; він теж має тут другорядну ролю.

Брідуазон повинен мати цю добру і відкриту самовпевність тварин, що позбулись полохливости. Його заїкування є тільки ще одна мила прикмета, що повинна заледве відчуватися, — і актор тяжко помилився б і грав би недоречно, якби шукав у цьому комізму ролі: він полягає цілком у суперечності поваги його стану із смішністю вдачі; і що менше актор його шаржуватиме, то більше виявить справжнього таланту.

Його убрання — костюм еспанського судді, не такий широкий як у наших прокурорів, майже такий як сутана; груба перука, ґонілья або мережевий комір еспанський на шиї і довга біла ліска в руці.

Дубль-Мен — одягнений як суддя, але біла ліска коротша.

Судовий пристав або альґвазіль — убрання, плащ, шпада Кріспена[9], але ношена при боці без ремінного паса. Не треба ботинок; чорне обув'я, біла перука, довга й завита в тисячу буклів, коротка біла ліска.

Ґріп-Солей. Убрання селянина, рукава відкинені назад, куртка гарячого кольору, біла шапка.

Молода пастушка — убрання як у Фаншети.

Педріль — у куртці, жилетці, поясі, з батогом і в почтальйонських чоботях; сітка для волося на голові, шапочка кур'єрська.

Особи без мови — одні в убранні суддів, інші в селянській одежі, інші в лівреї.
РОЗМІЩЕННЯ АКТОРІВ
 
Щоб улекшити мізансцену, подбано про те, щоб виписувати в початку кожної сцени імена осіб у тому порядку, в якому бачить їх глядач. Якщо вони роблять який позначний рух у протязі сцени, пересунення зазначується новим порядком імен, позначеним нотаткою там, де воно відбувається. Важна річ заховувати добрі сценові позиції; відступи від традиції, переданої від перших акторів, незабаром витворює в відіграванні п'єси такі загальні наслідки, що в кінці рівняють недбалу трупу з найслабішими акторами-дилетантами.

——————

  1. Власне кажучи — Шерюбен (Chérubin) і зберігаємо хибну транскрипцію „Керюбен“ задля читача, що звик до італійської форми цього імени (Керубіно).
  2. Ім'я Ґюсман — натяк на судового радника Ґоезмана, що з ним у Бомарше був 1774 року дуже скрутний процес (див. у вступній статті).
  3. Заступник судді, цебто заступник графа Альмавіви в судових справах.
  4. Левітка — просторе, розрізане спереду убрання.
  5. Убрання Фіґаро в „Севільському голяреві“: „На голові — сітка для волосся; білий капелюх з кольоровою стрічкою; шовнова хустка на шиї; жилет і штани з савту, зі срібними ґудзиками й петлями; широкий шовковий пас; підв'язки зав'язані китицями, що висять удовж кожної ноги; куртка гарячого кольору з великими закотами кольору жилета; білі панчохи й сірі черевики“.
  6. Про цю передмову Бомарше див. у вступній статті.
  7. Убрання Бартольо в „Севільському голяреві“: „Чорний короткий, застебнений фрак; велика перука; брижі й рукавчики; чорний пас; коли не вдома, довгий червоний плащ“.
  8. Убрання Базіля в „Севільському голяреві“: „Чорний капелюх із спущеними крисами, підрясник і довгий плащ без брижів і рукавчиків.
  9. Кріспен — тип лукавого слуги у французькій (та італійській) клясичній комедії; отже, шпада Кріспенова — не панська а льокайська.

ЗМІСТ

Стор.

.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
5
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
39
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
65
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
101
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
128
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
148
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
176



Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1799 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 100 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.