Сторінка:Володимир Леонтович. Хроніка Гречок. 1931.pdf/58 — Вікіджерела

Цю сторінку схвалено

коли він тішився, криючись із тим сам від себе, що і в його тепер горниці на всю губу, що й він має де витати гостей, може і краще, як хто з сусідів, а як коли зразу після того здіймав сам себе на глум за сі почування, сердився на себе й тоді поривало його вчинити якийсь вибрик…

І пан Андрій таки схимерничав та ще саме на святі. Вже почали з'їздитися гості, вже Олимпіяда Остапівна сиділи з кількома дамами в витальній, а пан Андрій тут таки в іншому кутку розмовляв з трома поважними сусідами про поважні речі, як над'їхав новий гість і пан Андрій покинув розмову, щоб його привитати. На дверях з'явився год трицяти панич у фраку, з циліндром, із рукавичкою на лівій руці, зачесаний по модньому.

„Чиста тобі синиця!“ — з роздражненням подумав пан Андрій і щось його ніби шпигнуло. Але він стримався та привітно витав гостя.

А той, милуючись сам собою, пильно дбаючи, щоб триматися сам так, як він, мабуть, вчився дома біля дзеркала, провадив орацію, якої теж, певно, вчився уважно:

— „Витаю вас, високоповажаний Андрію Івановичу, в новій господі вашій та бажаю вам і високоповажаній родині вашій зазнати в ній як найбільшого щастя. Та я не маю ще чести бути знайомим із найяснішою дружною вашою і прохаю вас зробити мені честь та представити мене, щоб я міг висловити моє найглибше поважання та мої найщиріші бажання!…“

Від цієї проповіди пан Андрій остовпів був на хвилину, але враз тінь усмішки перебігла йому по